Рослини світу
      Головна        Цікаве        Корисне        Фото рослин
  А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я      
 
Головна сторінка / Літера «Г» / Гречка звичайна

Гречка звичайна

Гречка звичайна

Клас — дводольні рослини

Родина гречкові

Гречка звичайна — однорічна рослина із соковитим, червонуватим, гіллястим стеблом заввишки 15—60 см .

Листки широкі, загострені, із стріловидною або серцевидною основою.

Верхні листки сидячі, стеблообгортні, нижні — черешкові, всі листки блискучі, зелені або трохи червонуваті.

При основі кожного листка є тонка плівка (піхва), що обхоплює стебло над вузлом.

Квітки гречки сидять у китицях, які виходять з пазух листків; верхні китиці дещо зігнуті. Квітки гречки пахучі, медоносні, білі або рожеві.

Оцвітина проста, віночковидна, п’ятірного типу, тичинок вісім, маточка одна з трьома стовпчиками. При основі тичинкових ниток містяться медові залозки (нектарники), з’єднані залозистим кільцем. Квітки гречки мають диморфну гетеростилію.

Запилюються квітки перехресно, з допомогою бджіл. Самозапилення у гречки також можливе, але воно дає гірші результати.

Плоди (сім’янки) мають тригранну форму. Насінина гречки з ендоспермом, зародок оточений з усіх боків живильною тканиною. Вирощують гречку для насіння, яке використовують на крупу. Із соломи добувають поташ.

Звичайна гречка має кілька форм, що розрізняються виглядом плодів. Так, існують безкрилі форми і крилаті (східні). Батьківщиною гречки є Північна Індія, де її називають «чорним рисом». На західних відрогах Гімалаїв зосереджені дикі форми рослини.

Гречка введена в культуру понад 5 тисяч років тому. У XV столітті до н. е. вона проникла в Китай, Корею і Японію, потім в країни Середньої Азії, Близького Сходу, на Кавказ і тільки потім до Європи (мабуть, пыд час татаро-монгольської навали, тому її ще називають татарською рослиною, татаркою).

У Франції, Бельгії, Іспанії та Португалії її колись величали «арабським зерном», в Італії і самій Греції — турецьким, а в Німеччині — просто язичницьким зерном. Гречаною її стали називати слов’яни тому, що до них її завезли з Візантії в VII столітті.

Або, за іншою версією, її спочатку обробляли грецькі ченці при монастирях. У багатьох європейських країнах її називають «буковою пшеницею» (нім. Buchweizen) через схожість насіння за формою з горішками бука. Звідси латинська назва роду Fagopyrum — «горішок букоподобний».

 

 
© 2009–2017 Енциклопедія «Рослини світу», для зв’язку використовуйте контактну інформацію
Правила користування, використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється при вказівці посилання на http://roslunu.com.ua. Посилання обовязкове в незалежності від повного або часткового використання матеріалів